Solitude

В очікуванні зими сподівалась на щось краще. Але крім зміни зачіски все залишилось так як і було… буденна рутина, сірі дні… хоча через посмішку на моєму обличчі не зрозумієш як всередині все гасне. Кожного дня чекаю дзвінка, хоча чудово розумію, що його не буде…не буде поки сама не зроблю крок! Втомилась битись в стіну, топтатись на місці! В котре переконую себе, що така як була більше не буду… проте знову стаю на одні і ті ж граблі. Напевно, мені подобається на них стрибати! Кожного дня говорю, що потрібно щось змінювати, прагнути чого кращого, але… занадто багато цих «але»! просто мені так не вистачає тебе… ні, не своєю присутністю, а просто віддачею, вдячністю за мої спроби. Не можу терпіти більше твої випробування, не хочу чекати твого дзвінка…. Не вистачає сил...