18.12.2012

Важко коли навколо так пусто, самотньо! Сльози, істерики, проблеми… кому потрібне таке життя, сповнене негативу, переживань, болі, смутку. Кому потрібні засмучені обличчя, заплакані очі… світу, місту, людям! Ми самі шукаємо собі проблеми і знаходимо їх в дрібницях. Ми не звертаємо увагу на інших коли нам погано, але і в радості не думаємо про них. Ми зациклені на собі, на своїх проблемах. Живемо ілюзіями, видуманими історіями. Нам не потрібно щастя, ми не вміємо ним жити. Ми отримуємо статичну насолоду від болі, смутку, переживань. Позитивні емоції приховуються в істериках, в сльозах… світ змінився, змінились цінності, по іншому розставлені пріоритети… але в чому тоді проблема! Невже жити в ілюзіях так чудово? Чим захоплює цей віртуальний світ?

Я не хочу жити там, де немає живих, справжніх емоцій, де на місце щирості кладуться несправжні стосунки, де замість як справи запитують коли в тебе був останній секс! Не хочу вірити в те, що все померло, перегнило…